Економічне, культурне, суспільне життя… вони переплітаються все. Все життя старого Миколаєва. Ці одиниці господарювання викликають неабиякий інтерес істориків. Бо ж інформації про них та їх діяльність збереглося вкрай мало. Мова про млини. Старі млини Миколаївщини. Більшість – зруйновані. Історичних фактів про них майже немає. Деякі – пережили Світову війну та фашистських окупантів. Деякі ж, у вигляді ГЕС, функціонують і до наших днів. Їх було багато. А от що збереглося?! Читайте в нашому матеріалі на сайті mykolaiv.name.
Навіщо будували млини?
Конструкція млина, його устаткування, особливості виробничого процесу… Типологія, що пов’язана із використанням дії води, вітру чи сили тварини або ж людини. Млини в старі, дорадянські та радянські часи будували різні. Їх діяльність була тісно пов’язана із землеробством. Адже тоді люди господарювали переважно для того, аби задовольнити свої власні потреби.
Та, багато сільських сімей виготовляли борошномельну продукцію не лише для особистого споживання, але й збуту. Це давало їм додатковий, а в більшості випадків основний заробіток. Млини швидко стали активним джерелом не лише прибутку, а й добробуту. Бо, тоді був одвічний звичай, за яким мірошникам платили не грошима, а зерном за третю міру. Якщо одним словом, то із загальної кількості привезеного для розмолу зерна, мельникові діставалася третя частина.
Із швидким розвитком зовнішнього і внутрішнього ринків, тодішніх населених пунктів, швидко зростав попит на хліб. Тож активно збільшувалась і кількість млинів. З часом вони ставали більш досконалими.
Борошномельне виробництво, як таке, зародилося в другій половині ХІХ — на початку ХХ століття. Це стало наслідком капіталістичних відносин та промислового перевороту. Тож млини стали потужними автоматизованими підприємствами. Були й цілі комплекси з новим устаткуванням, великою кількістю робітників, на яких виробляли тони продукції, орієнтованої на збут. Так власники млинів ставали заможними людьми. А це вже мало позитивний вплив на економічний розвиток цілих регіонів.
Та і це ще не все! Про переваги створення і функціонування млинів можна розповідати ще довго. В старі часи це були цілі осередки спілкування. Тут зустрічалися люди, ділилися цікавою інформацією, новинами… Бо молоти зерно приїздили багато людей. Як і з навколишніх населених пунктів, так і здалеку. Тут говорили про те, хто народився, одружився, відійшов у вічність… Ділилися рецептами, обговорювали дії представників місцевої влади. Одним словом – теревенили про все. Часто при млинах були й кімнаті відпочинку. Тут була піч, в якій розпалювали вогонь. Тож, якщо на вулиці була негода, люди заходили сюди.
Млини Снігурівки
На початку XVIII століття працьовиті селяни самі будували собі млини. Так було і у селі Снігурівка. Це Баштанський район нашої рідної Миколаївщини. У 1816 році силами місцевих на території села з’явився перший вітряний млин. А за два роки, у 1818 році тут запрацював ще один. Відтоді кількість вітряних млинів у Снігурівці значно збільшилася. Так, згідно з історичними фактами, у 1849 році у селі та на околицях діяли аж 12 вітряних млинів. Варто відзначити, що 11 з них добре видно на карті населеного пункту середини ХІХ століття.
За кілька років у селі почали з’являтися і парові млини. Перший – у 1911-му році. Він був розташований у самому центрі Снігурівки. Це був млин місцевого підприємця Романа Куриловича. Він звів цю будівлю разом із поміщиками – Шполою і Заїкіним. Згодом млин став визначною пам’яткою села. Щоб помилуватися ним сюди часто приїжджали зі всієї Миколаївщини. Багато гостей у селі були навіть із-за кордону.
“У 1921 році снігурівський революційний комітет склав список власників млинів села Снігурівки. Власниками парових, вітряних, приводних та кустарних млинів значились: Роман Курилович, Купріян Короткий, Харитон Шевкун, Савелій Плехотка, Ісаак Чепик, Семен Ходикін, Григорій Виборний, Гаврило Середа, Борис Потравка, Євсей Пульнев, Шаповалов, Силкін, Микола Потравка, Митрофан Луцкін, Запорожець, Леженцев, Никифор Воробйов, Скакунов, Федір Пульнев, Михайло Томашевський, Федір Середа”, – писав громадський діяч Левко Ревуцький.
Один із найважливіших підприємств у селі був млин Куриловича. Він привертав особливу увагу як влади СРСР, так і німецьких окупантів.
“Під час нацистської окупації 1941-1944 років німці також вносили цей млин до списку великих промислових підприємств Снігурівщини, вказуючи його продуктивність у 35 тонн зерна на добу. Млин приводився в рух німецьким генератором Deutz потужністю 96 кінських сил”,- розповідав історик Олександр Ревуцький
Під час повномасштабного вторгнення армії рашистів на українську землю та потужних обстрілів Миколаївщини, жителі Снігурівщини плекають надію, що цінна історична та архітектурна пам’ятка переживе і цю війну.
Млин Скаржинського у Мигії
У кінці ХІХ – на початку ХХ століття на річці Південний Буг та її притоках звели дуже багато водяних млинів. У 1889 році їх було аж 346. Більшість з них з часом були зруйновані, але є й такі, що зберегли свій вигляд і до наших днів. Зокрема, один з таких є у мальовничому селі Мигія, що на Первомайщині. Він розташований на вулиці Колгоспній.
Млин у Мигії було збудовано у далекому 1888 році. Його автором був інженер Владислав Яскульський. А будував цей надскладний для того часу проєкт місцевий поміщик – Йосип Скаржинський.
Величезна будівля складалася з п’яти поверхів. Її звели серед велетенських брил із цегли та каменю. Своєю величністю вона нагадувала палац-замок. На той час це було дуже потужне промислове підприємство. Тут щодня виробляли до 3 тисяч пудів (50 тисяч кілограмів) борошна.
За часів СРСР водяний млин у Мигії переобладнали в гідроелектростанцію. Вона працює і до сьогодні. А одразу ж за млином, можна помилуватися казковими бузькими порогами. В цьому чудесному місці частенько можна зустріти відомих блогерів. Не лише миколаївських, а й українських. Вони дуже люблять приїжджати сюди на відпочинок та зробити круті селфі. Бо ж природа тут просто зачаровує.
Млин Садовського у селі Голта
В історії Первомайщини збереглася інформація про ще один старий млин. Він знаходився на березі Південного Бугу. Неподалік колишньої переправи з Голти на Богополь. Це прибережжя сучасної вулиці Терези Марголіс (колись вул. Кірова).
Протягом 1918-1919 років млин належав сім’ї Садовських-Козубських. Одним із найвідоміших представників цієї родини є Олександр Козубський — славний борець за створення Української Народної Республіки. Під час визвольних змагань у 1917-1921 роках він був командиром панцирного потягу. У 1925 році на річці Південний Буг просто навпроти млина дозволяли купатися та поїти коней. Також місцеві селяни прали тут білизну.
У історії ще збереглася інформація, що біля млина Садовського на дні є три потоплені човни. Один з них наповнений камінням, а два інших закуті залізом. У 1892 році селяни намагалися їх підняти. Та, всі їхні спроби були невдалими.
Точних історичних фактів про зникнення млина Садовського у селі Голта немає. Однак, історики припускають, що він зник після будівництва Первомайської гідроелектростанції. Її почали експлуатувати у 1929 році.