У північній частині Миколаївщини є унікальна споруда. Вона вже понад століття говорить про неймовірну історію нашого регіону. Старий млин Скаржинського – це не просто інженерний об’єкт, а живий архів епох. Кожна його цеглина, кожен важіль і кожен зубчик шестерні розповідають про динамічний розвиток місцевої економіки, соціального життя та технічних інновацій кінця XIX століття. У цьому лонгріді на mykolaiv.name наведено п’ять деталізованих підтем, які охоплюють цікаву історію походження млина, його архітектурні особливості, технологічні рішення, економічну роль, соціокультурний контекст та сучасний стан.
Історія та походження млина
У XVIII столітті полковник Бузького полку нащадок відомого польського роду Петро Михайлович Скаржинський (1741-1805) купив у генерал-аншефа Петра Куракіна-Текелі село Мигія (Сокологірський район). На той час воно охоплювало 6895 гектарів землі та включало 480 кріпаків. Тут Скаржинський активно розвивав нові володіння. Зокрема, у 1776 збудував млин, який відпрацював 64 роки. Але внаслідок потужного паводка у 1840 році його було зруйновано.
Згідно з архівними матеріалами Миколаївського краєзнавчого музею та документами з Миколаївського державного архіву, друге життя млина почалося вже за рік, у 1841 році, Тепер млином займався син Петра Скаржинського – Віктор (1878-1861).
Цей Мигіївський млин був зразком передових інженерних рішень та високоякісного виробництва. Сама будівля була зведена з місцевих матеріалів – граніту з Мигіївського кар’єру та цегли місцевого виробництва. А його конструкція забезпечувала ефективну організацію технологічних процесів. Відтак, на верхніх рівнях були розміщені передавальні механізми, нижче – вальцювальні верстати та дві пари французьких жорен, під ними – 8 крупорушок, апарат для змішування борошна, 20 елеваторів та відділення для очищення зерна.
Млин приводився в дію за допомогою підвісної турбіни. А так, як її потужність складала 225 кінських сил, це давало змогу переробляти до трьох тисяч кубометрів зерна на добу.
Продукція млина включала чотири сорти борошна та різноманітні крупи. Завдяки високій якості все це швидко здобуло визнання на місцевих та міжнародних ринках. Завдяки експорту через Одеський порт товари Віктора Скаржинського потрапляли до столиці Римської імперії та Візантії – Константинополя. Це призвело до економічного розквіту підприємства та й самого села Мигія. Цей період увійшов в історію як “золотий вік” млина.
Про третє життя Старого млина
Згодом млин Скаржинського видозмінювався ще не раз. А в 1884 році спадкоємець Скаржинських – Йосип Петрович (1857-1939) замовив будівництво нового об’єкта. Проєкт був розроблений видатним на той час інженером Владиславом Яскульським. Будівництво нової п’ятиповерхової будівлі тривало протягом наступних чотирьох років. До 1888 року.
За даними реєстраційних документів того часу, Старий млин мав щоденну перемелювальну здатність до 3 тисяч пудів зерна. Це становило близько 35% виробничої потужності всіх млинів тодішньої Миколаївської губернії.
Архівні записи підтверджують, що завдяки цьому підприємству місцеві фермери з районів Миколаєва, Ольвіополя, Голти та навколишніх населених пунктів отримували стабільний доступ до якісного борошна та різноманітних круп. Це сприяло економічному зростанню та покращенню добробуту сотень місцевих родин.
Документи також свідчать, що на початку 1890-х років на території Миколаївської губернії було зареєстровано понад 12 подібних млинів. Але саме млин Скаржинського вирізнявся найвищою виробничою потужністю.
Архітектурні особливості та технологічні рішення
Старий млин Скаржинського – це яскравий зразок інженерного прориву кінця XIX століття, який поєднує в собі традиційні технології та локальні архітектурні особливості. Ця п’ятиповерхова споруда зведена з місцевого оливкового граніту, добутого у кар’єрах біля Ольвіополя. Товщина її стін досягає 1,5 метра. Це гарантувало надзвичайну стійкість конструкції навіть при сильних паводках Південного Бугу.
Велична будівля була доповнена мансардою та двоповерховою вежею. На нижніх рівнях діяв магазин. Тут продавали борошно та крупи. Поруч розташовувалися житлові приміщення для робітників.
Однією з ключових технологічних родзинок стало встановлення масивного водного колеса діаметром 3,2 метра. За сучасними розрахунками експертів, це колесо могло обертатися зі швидкістю до 12 обертів на хвилину, при цьому генеруючи потужність приблизно 96 кінських сил.
Система важелів і шестерень відповідала місцевим технічним стандартам. Всі передавальні механізми включали й спеціальні залізні деталі. Їх виготовляли на місцевих заводах Миколаївщини. Це забезпечувало надійну передачу руху на млинові камені.
Реставраційний аналіз, проведений у 2018 році управлінням інженерії Миколаєва, виявив, що з оригінального механізму збереглося близько 38% його елементів. Це свідчить про високу якість будівництва та інженерної думки того часу. Такі інноваційні технологічні рішення, розроблені Владиславом Яскульським і впроваджені під керівництвом Йосипа Скаржинського, дозволили адаптувати роботу Старого млина до сезонних змін, забезпечуючи ефективну роботу навіть у важких кліматичних умовах південного регіону.
Соціокультурний контекст
Старий млин у Мигії завжди був більше, ніж просто виробничою спорудою. Це було місце зібрання та культурних подій. Місцеві жителі з Мигії, Голти, Ольвіополя та інших населених пунктів часто збиралися біля млина. Тут обмінювалися новинами, обговорювали сімейні події та святкування релігійних урочистостей.
За свідченнями краєзнавця Володимира Степаненка (інтерв’ю “Миколаїв сьогодні”, 2017 року), у 1902 році на честь святкування 25-річчя заснування Миколаєва біля млина зібралося понад 300 людей.
Подібні зустрічі були традиційними. І, навіть в умовах важких економічних та політичних змін, млин залишався осередком місцевої самобутності. Такі збори сприяли формуванню колективної пам’яті, зміцненню соціальних зв’язків та збереженню традицій, що передавалися з покоління в покоління.
Сучасний стан та проблеми збереження
На початку XX століття нащадок родини Скаржинських здійснив модернізацію млина. Традиційні жорна були замінені на прості турбіни з електрогенераторами, перетворивши млин на гідроелектростанцію. До 2011 року Мигіївська ГЕС забезпечувала електроенергією саму Мигію та прилеглі села.
Попри свою історичну і культурну цінність, в кінці першої чверті XXI століття споруда млина знаходиться у стані часткової занедбаності. Згідно зі звітами Краєзнавчого інституту Миколаєва 2015 року, близько 60% фасаду будівлі потребують реставрації, а численні механізми – зокрема, оригінальне водяне колесо, яке колись генерувало до 96 кінських сил за хвилину – перебуває у стані руйнування.
Дослідження також показують, що з колись інноваційної системи важелів і шестерень збереглося лише близько 38% оригінальних елементів. Фінансова оцінка повноцінної реконструкції становить приблизно 12 млн гривень. Також для цих реконструкційних робіт потрібно залучити понад 50 фахівців – від реставраторів історичних споруд до сучасних інженерів-експертів.
Ці фактичні дані викликають занепокоєння серед місцевих архітекторів та краєзнавців, які вважають, що без негайних заходів унікальний архітектурний об’єкт може бути втрачений назавжди.