У середині ХІХ століття наш Миколаїв стояв на порозі великих змін. Як стратегічний порт півдня Російської імперії, місто стрімко розвивалося. Але разом із прогресом виникла серйозна проблема. Менш видима. Це були забруднені вулиці та дефіцит чистої води. Миколаївцям доводилося стикатися з наслідками відсутності каналізації. Всі відходи потрапляли на вулиці та в річку Інгул, надаючи неприємний запах і загрожуючи здоров’ю містян. І саме в цей час у Миколаєві з’явилися перші проєкти водопроводу та каналізації. Складні, амбітні, збудовані з залізних труб… А більше про появу каналізації в Миколаєві та її вплив на місто – читайте на сайті mykolaiv.name.
Перші кроки до чистоти
На відміну від більшості міст Російської імперії, Миколаїв мав особливий статус. Це був центр суднобудування та один із ключових портів. Тож він потребував інфраструктури, яка забезпечувала б чистоту і сприяла збереженню здоров’я.
Але до 1870-х водопостачання Миколаєва було примітивним. Вкрай примітивним… Навіть центральні вулиці міста страждали від дефіциту чистої води та повноцінної каналізації. В той час люди використовували воду з колодязів та просто з Інгулу. Але вона була вкрай далека від будь-яких санітарних норм. Це був критичний фактор, щоб взятися за створення повноцінної системи водопостачання.
У 1873-му році тогочасний губернатор Миколаєва Олександр Скаржинський ініціював розробку проєкту нового водогону та каналізаційної системи. Його амбітні плани віддзеркалювали дух модернізації, прогресу та цивілізації.
Залучивши до справи відомого інженера Івана Сандлера, Скаржинський мав на меті створення такої системи, яка відповідала б найвищим стандартам. Найвищим з усіх, які могли існувати на той час.
Про залізні труби
Іван Сандлер запропонував використовувати труби із заліза. Бо вони були більш якісними. Більш надійними. До слова, в той час в інших містах Російської імперії використовували дешевші варіанти. Й не такі довговічні. Вони були з дерева та глини. А метал став символом надійності та прогресу.
Залізні труби для водогону зробили тогочасний Миколаїв справжнім технічним інноватором. Хочеться сказати – технічним гігантом. Водопровідні труби з цього матеріалу мали велику кількість серйозних переваг.
По-перше, вони були значно міцнішими. Тож могли витримувати й більший тиск. Це давало можливість забезпечувати водопостачання на великі відстані та підвищувати ефективність системи. По-друге, залізо було стійким до корозії. До того ж труби ще й спеціально обробляли для використання у піщаних ґрунтах Миколаєва.
Використання дороговартісних і якісних залізних труб неймовірно підсилювало відчуття гордості за своє місто. Коли інші міста продовжували боротися зі своїми інфраструктурними проблемами, старий Миколаїв став взірцем, на який рівнялися.
Залізний водопровід, прокладений під землею, забезпечував чистоту і здоров’я містян. А ще він підтримував символічну життєву лінію, яка з’єднувала Миколаїв зі своїм джерелом води. З річкою Інгул. Труби, наче скелет, тримали все місто, допомагаючи йому розвиватися і в майбутньому.
Процес прокладання труб
Прокладання залізних труб було непростим. Інженери були змушені використовувати спеціальні кріплення та підкладки. Ні в Одесі, ні в Херсоні цього не робили. А все через піщані ґрунти. Та й нестабільні погодні умови давали про себе знати. Під час функціонування системи водопостачання, ці кріплення та підкладки запобігали зміщенню труб.
Іван Сандлер, як справжній професіонал, уважно стежив, щоб кожен сантиметр водопроводу був добре укріплений. Щоб кожен сантиметр був протестований на герметичність.
Це був доволі тривалий і важкий процес. Без цього можна було обійтися. Але саме завдяки цьому водогін прослужив набагато довше і не мав необхідності в частих ремонтних роботах.
Проблеми і їх вирішення
Залізні труби були справжньою інновацією для Миколаєва. Тож, вже незабаром містяни натрапляли на певні труднощі у їх експлуатації. Перш за все, проблемою була вологість прибережного клімату. Вона неабияк сприяла виникненню корозії. А особливо на неякісно захищених ділянках водогону…
Тоді Іван Сандлер зі своєю командою умілих робітників знайшли рішення. Вони почали використовувати спеціальні мастики, якими покривали з’єднання труб. Ними ж покривали й ущільнення стиків. Це вже з метою зниження ризику пошкодження від піщаних ґрунтів.
Такі рішення були тогочасною новинкою. Бо ж в інших містах подібні проблеми вирішували шляхом заміни пошкоджених ділянок. І, варто зазначити, це було більш дороговартісним і менш ефективним.
Особливості миколаївського водопроводу
В порівнянні з Одесою чи Херсоном, у питанні водогону і каналізації Миколаїв завжди йшов на крок попереду. Так, водопостачання Одеси залежало від привізної води, а Миколаїв обрав власне джерело, яке забезпечувала безперервний потік води. Це була річка Інгул.
Ба більше, завдяки використанню залізних труб, перша миколаївська каналізаційна система була прикладом максимальної якості та надійності. Пізніше цей спосіб наслідували в інших містах.
Інший приклад – Херсон. Тут використовували глиняні труби. Набагато дешевші ніж металеві. Але вони швидко руйнувалися, вимагали частих замін і не могли витримувати великий тиск. Тож водопостачання більшої частини старого Херсону залежало від колодязів. Навіть при збудованому водопроводі…
Каналізація та водопровід Миколаєва стали серйозним інженерним досягненням. Стали символом індустріалізації. Миколаївці гордилися досягненням свого рідного міста. Прокладені під землею металеві труби стали щитом всього Миколаєва, який забезпечував чистоту, санітарію та, зрештою, здоров’я і життя людей.
Тоді містяни почали усвідомлювати справжню цінність інфраструктури, яка не лише робить місто зручним, а й здатна творити його унікальність та забезпечити економічне зростання.
Залізний спадок Миколаєва
Досконало розроблена у ХІХ столітті водопровідна система стала фундаментом інфраструктури Миколаєва на багато років вперед. Навіть після незчисленних удосконалень та реконструкцій, залізні труби Івана Сандлера служили ще й своїм нащадкам.
Миколаївський водопровід довго нагадував про часи, коли місто тільки починало свій шлях до сучасності. Це була не просто технічна інновація. Це був цінний вклад у майбутнє. Металеві труби стали своєрідними артеріями міста, які забезпечували його життєздатність.
Перший водопровід залишив глибокий слід у житті Миколаєва. Він швидко став символом прогресу і надійності. Це було набагато більше, ніж інженерне рішення.
Залізо, яке пройшло випробування часом і вологістю, нагадувало кожному миколаївцю про важливість продуманих інвестицій, які здатні забезпечити надійність і стабільність на десятиліття вперед.
Старий Миколаїв наочно показав, що великий прогрес починається з малого. З турботи про людей. З готовності будувати інфраструктуру, яка служитиме не одному поколінню. Металеві труби стали дорогоцінністю, яка надавала Миколаєву свій особливий характер та історію.
В наш час цей надзвичайний інженерний проєкт можна розглядати як символ змін, який залишив у спадок приклад справжньої модернізації.