Миколаївський суднобудівний завод – це довга і дуже крута історія. На жаль, вже лише історія. Бо в останні роки, а той ціле десятиліття, колись надпотужне підприємство занепадає. Втім, миколаївці цінують і пишаються історією старого Миколаєва та заводу “Наваль”. Бо завдячуючи йому, наше рідне місто у всьому світі асоціюється з кораблебудуванням. Більше про Миколаївський суднобудівний завод, його історію та вплив на екологію – читайте на сайті mykolaiv.name.
Історія виникнення суднобудівного заводу
Миколаївський суднобудівний завод довгими десятиліттями був одним з найбільших і найпотужніших з усіх тих, що будували кораблі. Його історія починається з далекого 1895-го року. Саме тоді двоє бельгійців Г.Я.Франсуа та Е.К.Делуа задумали побудувати перший приватний суднобудівний завод. І тут, у нашому рідному Миколаєві.
Через два роки, 9 жовтня 1987 року, увесь старий Миколаїв та його тодішні жителі святкували відкриття суднобудівного заводу. Першим директором підприємства був інженер із Бельгії Едмунд Генріхович Гарріс. Після нього заводом керував француз Людвіг Густав Ролланд. Жоден із них не говорив російською, тож всі розпорядження були видані винятково французькою мовою. Вся паперова звітність також велася на французькій. Грошові кошти рахувалися у франках.
Нове підприємство часто називали “Французьким суднобудівним заводом”. В офіційних документах писали – “Наваль”. На французькій це означає “морський”.
Перші роки завод хоч і функціонував, та все ще розбудовувався. Тут звели заводський док з подвійним критим елінгом. Він був розрахований на одночасну побудову двох великих суден. Це був єдиний на той час критий металевий елінг у цілій Російській Імперії. У 1902 році були закладені, а вже у 1903 р. тут збудували і спустили на воду перші судна – міноносці “Заветный”, “Завидный”.
В ці роки про вплив заводу на екологію навіть не думали. Це нікого не турбувало. Адже потужне підприємство стало прикрасою старого Миколаєва.
Новий розвиток
Поруч нового суднобудівного підприємства знаходився Чорноморський завод. Він випускав різні артилерійські снаряди, котли, локомобілі. У 1908 році два підприємства об’єднали. З цього моменту починається новий розвиток суднобудівного заводу.
«Наваль» перебував у відомстві бельгійського «Акціонерного товариства» до 1912 р. Потім він перейшов у підпорядкування акціонерного товариства Миколаївських заводів та верфей.
В кінці цього ж року миколаївський “Наваль” об’єднався із заводом “Руссуд”. Він побудував найкращі судна для того часу. А ще були й крейсери, лінійні кораблі, десантні пароплави… Керували заводами із Петрограду. І, бувши різними юридичними особами, у цих підприємств були спільні директори правління.
З початку березня 1917-го року заводи все ще залишилися у відомстві акціонерних товариств. Але у них вже були обмеження щодо прав заводськими комітетами і призначеними від морського комісаріату комісарами. Досі про можливий негативний вплив функціонування заводу на екологію ніхто не зауважував. Підприємство приносило великі кошти в казну міста.
“Наваль” після розпаду Російської Імперії
Фінансовий стан заводу погіршився після перевороту. У 1917-му році. Тоді сильно порушилась планомірність роботи. А реальні власники підприємства – акціонерні товариства – стали такими лише номінально, бо більшість їхніх дій обмежували професійні й політичні організації.
У січні 1918-го у Миколаєві встановили свою владу більшовики. Підприємство стало підпорядковуватися заводським організаціям. Через це у березні 1918 році продуктивність праці була лише мінімальною. А 16 березня цього ж року взагалі прийняли рішення тимчасово закрити завод. Та й досі про вплив підприємства на довкілля ніхто не зауважував.
Водночас на територію України вторглися німецькі та австрійські війська. Вони почали окупацію нашої рідної землі та старого Миколаєва. Все майно заводів загарбники взяли на облік. Пізніше, при відступі, вони забрали з собою всі кораблі. І добудовані, і недобудовані. На заводі “Наваль” реквізували два десантних пароплави (№ 410 і № 411) і теплохід “Баку”.
У 1919-ому році у Миколаєві вже була Червона армія. Суднобудівний завод перейшов у відомство Українського Раднаргоспу. Тодішню нову владу СРСР теж не хвилював можливий негативний вплив на екологію великого заводу.
Підприємство побудувало есмінці “Цериго” та “Занте”. “Наваль” став складовою об’єднання “Тремсуд”. Воно керувалося групою миколаївських заводів “Руссуд” – “Темвод”, “Ремсуд”, “Наваль”. Тоді суднобудівний завод отримав і нового керівника. Ним став талановитий корабельний інженер – Володимир Полієвктович Костенко.
Початок розквіту заводу
У 1919 році Миколаївський суднобудівний завод займав приблизно 120 десятин землі. Уявіть лише масштаб цього підприємства! І наслідків для природи, які виникали в результаті його функціонування… В основному тут виробляли: військове та комерційне судно- і машинобудування, включаючи берегові та баштові установки. Завод випускав і товарні вагони та парові котли, залізничне обладнання, залізні конструкції для мостів, дизелі, різного виду машини і механізми.
Тут було налагоджено і виробництво артилерійських снарядів, кування та мартенівське лиття. На заводі ще проводили ремонт корабелів. Здебільшого це були військові та комерційні судна.
Щорічно завод випускав до 3 000 товарних вагонів і платформ, до 2 000 комплектів стрілкових переводів і до 800 000 штук артилерійських снарядів з 3 до 6 калібру.
Збереглася інформація і про його найкращих працівників. У 1920-му році це були електромонтер Ягодзинський, електроустановник Афонін, електромоторник Гливенко, майстровий Возняк, збірники суднобудівного цеху Миронов, Власов, слюсарі Люльченко, Мезинцев. Їх було відмічено як “героїв трудового фронту заводу”. Тоді завод функціонував в основному для обслуговування потреб Червоної Армії та берегової охорони. Тут ремонтувались військові кораблі, танки та бронепотяги.
Наступні два роки працівники Миколаївського суднобудівного заводу капітально ремонтували і добудовували підводні човни і судна типу “Ельпідіфор”. Тут збудували 100 вагонів. Капітально відремонтували 50 вагонів та ще 9 паровозів. У 1922 році завод “Наваль” добудував, випробував і здав Чорноморському флоту підводний човен типу “АГ-25”.
Потужний завод “Наваль” у кінці 1922-го року вирішили перейменувати на Миколаївський суднобудівний завод ім. Марті та Бадіна. Це механіки міноносця “Протей”. Вони ще приймали участь у повстанні французьких моряків на Чорному морі у 1919 р. В цей час завод підпорядковувався Південному машинобудівному тресту.
Протягом 1922-го та наступного 1923 рр. було побудовано чотири судна типу “Ельпідіфор”, три ланкаширських котли, три дизелі, десять паровозів та тридцять залізничних вагонів.
У 1924 р. підприємство перйменували ще раз. Відтепер це був Миколаївський державний суднобудівний завод ім. Андре Марті. На це час на заводі активно функціонували 15 цехів:
- суднобудівний;
- механічний;
- баштовий;
- котельний;
- міднокотельний;
- снарядний;
- стрілочноестампажний;
- ковальський;
- ливарний;
- сталечавунномідноливарний;
- мартенівський;
- модельний;
- деревообробний;
- вагонний;
- ремонтний.
Вплив функціонування підприємства на довкілля
На території заводу була ще й своя власна електрична станція. Вона забезпечувала електричною енергію все підприємство. До її складу входили кочегарка, машинне і дизелькомпресорне відділення. Загальна потужність усіх двигунів електростанції складала 8 800 л. с., а динамо-машин – 4 925 кіловатів.
Діяльність заводу значно погіршилась з моменту розпаду СРСР. Протягом кількох років використовувалося лише менше 10% потужностей суднобудівного заводу. За статистичними даними 2002 – 2010 років встановлено, що кількість відходів, яка утворюється на підприємстві, підпорядковується нормальному закону розподілу.
Визначено, що до основних видів відходів належать: нафтопродукти, лампи люмінесцентні, відходи цинку, відходи чорних металів, пісок корундовий, відходи деревини, відходи алюмінію, корка шлакова, відходи комунальні, одяг захисний зіпсований, продукти обростання суден, автошини зношені, розчини травильні кислі, ганчір’я.
Результати оцінки свідчать, що відходи підприємства відносять до
низького рівня значущості. Проте, при підвищенні завантаження підприємства до 100%, значущість рівня відходів може змінитися до середнього або високого рівнів.