Миколаївська верф старіша, ніж саме місто. Її спорудили у 1788-му році. На злитті річок Інгулу і Південного Бугу. За рік до того, як заснували наш Миколаїв. А що було далі? Які кораблі тут виготовляли та ремонтували? Бо ж про нашу недобудовану “Україну” та російську затоплену “Москву” знають всі! Так-так, їх теж побудували на заводі імені 61 комунара.
Детальніше про це та те, як впливало кораблебудування на навколишнє середовище – читайте на сайті mykolaiv.name.
Історія спорудження Миколаївської верфі
Місце, де розташований наш рідний Миколаїв, дуже довго перебувало під владою турків. Тож криваві війни за цю територію не вщухали. Однією з найвизначніших була російсько-турецька війна. Вона тривала з 1768 по 1774 рр.
В результаті обидві сторони підписали Кючук-Кайнарджийський мирний договір, згідно з яким до складу Російської імперії відійшли території Південної України та Південного Бугу, фортеці Кінбурн, Керч, Єнікале. Це було гарантією Російської Імперії вільного мореплавства в акваторії Чорного моря. А закріпити військові завоювання могли задовольнити тільки сильний військовий флот.
Заснував флот на Чорному морі та організував процес суднобудування Григорій Потьомкін. Він розпочав шукати зручне місце, щоб збудувати нову верф. Бо ж Херсонська в той час не задовольняла всі потреби флоту. Тоді підлеглий князя Г.Потьомкіна, крігс-комісар Михайло Фалєєв, запропонував вільну ділянку на злитті річок Південний Буг та Інгул. Згодом тут було і закладено нову верф. А за рік – місто Миколаїв.
За свою цінну пропозицію М.Л.Фалєєв отримав доручення спорудження самої верфі і нашого міста. Всі роботи виконувалися коштом Чорноморського Адміралтейського управління.
Як будували Миколаївську верф?
Під час будівництва Г.Потьомкін постійно писав М.Фалєєву листи. Кілька з них збереглися навіть до наших днів. Вони знаходяться в Миколаївському обласному архіві.
Так, в одному з них князь писав: “Поспішайте зі спорудженням Миколаєва. Ти не можеш собі уявити, наскільки він потрібен. Від цього, крім того, залежить честь моя і Миколаївської верфі, мало кому відомої…”.
Понад третина населення Миколаєва тоді були зайняті будівництвом. То були казенні майстрові-суднобудівники. Їх купували у поміщиків центральних губерній Російської Імперії та під конвоєм доставляли на верф. Тут їх зараховували на військову службу строком на 25 років. Шлях був довгий. Годували тут погано. Вкрай погано… Дуже багато людей хворіло… Багато помирало…
Втім, не пройшло й року як на верфі вже ремонтували гребні судна та парусні кораблі. Тут почали споруджувати п’ять елінгів зі стапелями для закладки суден. Станом на грудень 1789-го верф перебувала ще в процесі будівництва, та тут вже можна було будувати велике судно. Першим кораблем став “Святий Миколай”.
Діяльність кораблебудівного підприємства
Як бачимо, заснування та становлення нашого рідного Миколаєві дуже тісно пов’язана із діяльністю верфі на річці Інгул, яку з часом перетворили на ціле Адміралтейство. У 1910-му році його було закрито. Повністю закрито.
5 листопада 1911-го року на базі колишнього Миколаївського Адміралтейства Російське суднобудівне товариство створило завод “Руссуд”. У лютому 1918-го року новостворене підприємство націоналізували. А в 1930-му перейменували на суднобудівний завод імені 61 комунара.
Побудовані на заводі крейсери, лінійні та десантні кораблі початку ХХ століття були найкращими у своєму класі. Після перейменування на підприємстві будувалися есмінці, ескадрені міноносці, підводні човни, плавальні засоби забезпечення військово-морського флоту, в тому числі рятувальні, судна різного призначення, оснащені глибоководними комплексами…
Якість. Надійність. Високі технічні характеристики. Саме цими параметрами відрізнялися бойові кораблі, які були побудовані на заводі імені 61 комунара. Майже 30% бойового складу вже не існуючих ВМС СРСР було побудовано на цьому підприємстві.
Починаючи від 1960-х років на 61-му заводі будували й кораблі для торговельного флоту. Тоді було споруджено 90 суден. А 25 з них поставлено на експорт.
Про недобудовану “Україну” та потоплену “Москву”
З квітня 1999-го року на підприємстві почали добудовувати флагман Військово-морських сил України ракетний крейсер “Україна”. Та, він і донині знаходиться на стапелях заводу.
Попри високий рівень готовності військового корабля, у 2017-му році президентом України Петром Порошенком, було видано указ про демілітаризацію. Так-так, про повну демілітаризацію корабля. І це не дивлячись на російську збройну агресію, яка триває ще з 2014-го року.
У тому ж 2017-му році Міністерство оборони України офіційно відмовилося від крейсера. Його добудову визнали недоцільною, обґрунтовуючи своє рішення застарілим озброєнням. І, до речі, на стадії готовності 95% він простояв на воді понад чверть століття.
У липні 1999-го року на заводі імені 61-го комунара завершився ремонт ракетного крейсера “Москва”. Його одразу ж передали Міністерству оборони Російської Федерації. Військовий корабель було закладено у 1976-му році, спущено на воду у 1979-му. Згодом він увійшов у склад ВМФ СРСР, а після 1991-го року – до Чорноморського флоту Російської Федерації й був його флагманом.
Неабияку славу ракетний крейсер отримав після початку повномасштабного вторгнення пропутінських головорізів на українську землю. 24 лютого 2022-го року корабель запропонував українським військовим з острова Зміїний здатися. Тоді він отримав чітку відповідь “Русский военный корабль, иди на х*й”, яка вмить стала популярною.
Ввечері 13 квітня 2022-го року ВМС України було завдано по крейсеру потужний удар одразу двома крилатими протикорабельними ракетами Р-360 “Нептун”. Через отримані пошкодження, пожежу та несприятливі погодні умови він перекинувся та потонув. Потонув разом з екіпажем.
Міноборони РФ визнало потоплення “Москви” лише через добу, 14 квітня. Бо ж це найбільша втрата російського військового флоту починаючи з 1941-го року. Тоді німецьке бомбардування зруйнувало лінкор “Марат”.
Вплив кораблебудування на довкілля
Не дивлячись на розквіт кораблебудування на Миколаївщині, майже ніхто й ніколи не звертав увагу на вплив цієї діяльності на навколишнє середовище. А це й скидання баластної води, звукове забруднення та забруднення атмосфери, зіткнення дикої природи, розливи нафти, стічні води, тверді відходи, трюмна вода… Кораблебудування несе серйозний вплив на екологію. Шкідливий вплив…
От, наприклад, лише тверді відходи – картон, папір, скло, шматки металу, алюмінієві та сталеві банки мають вкрай небезпечний характер. Бо вони потрапляють у відкрите море і становлять серйозну загрозу для морських організмів. Морські ссавці, риби, морські черепахи та птахи можуть бути поранені або навіть вбиті внаслідок переплутування пластмас та інших твердих відходів. Уявіть лише скільки цих відходів утворилося за роки діяльності кораблебудівного підприємства?!
А вихлопні гази? Вони вважаються значним джерелом забруднення повітря як для звичайних забруднювачів, так і для парникових газів. Забруднення повітря з кораблів генерується дизельними двигунами, які спалюють мазут із високим вмістом сірки, також відомий як нафта-бункер, виробляючи діоксид сірки, оксид азоту та тверді частинки, крім оксиду вуглецю, діоксиду вуглецю та вуглеводнів, що призводить до утворення реакції аерозолів та вторинних хімічних речовин, включаючи утворення HCHO, озону тощо в атмосфері. До того ж EPE класифікував вихлопні труби дизеля як імовірний канцероген для людини.
