Декілька століть тому розваг у людей було катастрофічно мало. Селяни взагалі працювали щодня в полях, і про якийсь відпочинок могли лише мріяти. Вихідні дні у них припадали лише у великі релігійні свята. Навіть дні народження не відзначали з такою значущістю, як у наш час.

У містах розваг було більше, ніж у сільській місцевості. Наприклад, у Миколаєві городян мали змогу після роботи відвідувати перші клуби, бари. Згодом дискотеки, кінотеатри, театри. Серед звичних нашого розуміння розваг були так звані купальні.

Купальні можна вважати першим прототипом басейнів загального користування. Коли ж саме у Миколаєві з’явилися купальні та якими вони були. Більше на mykolaiv.name.

Богоявленські купальні

Купальні часто облаштовували або поруч із фонтанами, або поруч із природними джерелами води – річки, моря, затоки. Так, одні з найвідоміших у Миколаєві купальні було організовано біля Богоявленського фонтану.

Будівництво фонтану розпочалося у 1797 році. І наказ на це віддав Фалєєв. Доброустрій міста – це важлива частина розвитку будь-якого городища. І ця непроста доля припала на Фалеєва. Він поставився до своєї долі дуже серйозно. Проєкт фонтану розробив архітектор Старов. Водночас було розроблено план і самої купальні. Архітектор задумав її унікальною будовою, яка запам’яталася миколаївцям на довгий час. І стало на той час якоюсь місцевою пам’яткою.

Богоявленські купальні були будовою з куполом, який тримався на дев’яти колонах. Щось грецьке було в цьому дизайні. Кам’яні колони, мармурові борти купальні, чавунне оздоблення фонтану – новобудова сподобалась миколаївцям. Фонтан та купальні мали ще й незвичайний сюжетний дизайн. Над фонтаном було встановлено триметровий циліндр, на якому розмістили дванадцять біблійних сюжетів. Місцеві жителі вважали, що поява богоявленського джерела, на якому встановили фонтан та купальні, було послано богами.

Через чотири труби вода, яку місцеві вважали цілющою, потрапляла у спеціальні чаші. Історики стверджують, що води в джерелі було достатньо. Миколаївці використовували його як джерело прісної води, набирали воду для господарських потреб, для поливу. Більшість води йшла до Південного Бугу. Що також сприятливо вплинуло на річку. Роблячи її повноводнішою, а як наслідок із великою кількістю риби.

Хоча, своєю чергою, це випромінювало джерело. Можливо, тоді міській владі варто було б більше замислитися над будовою більшого басейну для забору води. Адже водопроводу у місті тоді не існувало.

Водопійські купальні

Через річки, що протікають через місто – Південний Буг та Інгул – у місті, в різний час, були виявлені джерела. Їх було кілька. Деякі з них самі вичерпалися або були засипані людьми. Хоча, у місті залишилися “робочі” джерела. Наприклад, джерело у парку Ліски. Він не облаштований та не вимурований, але продовжують дарувати миколаївцям воду.

 За старих часів одним з таких джерел було джерело на районі Водопій. Йому не надавали такого значення, як Спасському джерелу або Турецькому фонтану. Тому його не облаштували так пишно, як Богоявленський фонтан. Над джерелом встановили низьку криницю та чашу, в якій набиралась вода.

З водопойського джерела місцеве населення черпало воду для господарських потреб, напували там коней. А у воді, що скупчилася в нерівній кам’яній чаші, люди обмивалися в жаркий час. Або ж прали одяг. За старих часів було заведено прати одяг на річці або біля озера. Прання у річковій воді могло додатково забруднити одяг. И джерела були дуже доречними.  

Природне озеро та купальні знаходилися на той час біля Водопойської балки. Через цю балку вода стікала до Інгулу та поповнювала річку. До 21 століття джерело, разом з озером та купальнями не дожило. Його засипали землею. А згадка про нього зберігається лише в небагатьох історичних паперах. До нашого часу дожило джерело на Аляудах.

Хоча саме з цього джерела планувалося розпочати будівництво міського водопроводу. Потужність такого водопроводу становила б 300 000 відер на добу. Це забезпечило б водою центральну частину Миколаєва. Але стан підземних вод, які живили джерело, були непридатними для вживання в їжу. Через що джерело так і залишилося технічним місцем скупчення води. Хоча це було на той час одне з найбільш наповнених джерел у місті. У майбутньому його можна було б використовувати в технічних цілях: полив зелених насаджень, будівельні та технічні потреби.

Як виглядали купальні

Перші купальні називали “холодними купальнями”. І з’явилися вони наприкінці 18 століття, у Миколаєві, зокрема. “Гарячі” купальні існували у місцях виходу термальних вод, або вже з розвитком технологічного процесу, який дозволив створювати штучне опалення. На Миколаївщині, на жаль, виходу термальних вод не існує.

Так чи інакше, попри види купальні, зовні вони виглядали однаково. Такі місця являли собою щось схоже на велику чашу зроблену з граніту, мармуру або будь-якої іншої кам’яної породи. Часто купальні прикрашали малюнками, ліпниною (з зовнішнього боку). Це могли бути звичайні рослинні мотиви, або більш сюжетні. Іноді стінки купалень обмазували глиною або оздоблювали декоративною плиткою.

Борти купалень іноді робили широкими, щоб люди могли сидіти на них. Оскільки їх сприймали як головні місця для відпочинку, довкола розміщували лавки, намети, шезлонги. По суті, це була якась альтернатива пляжам. Чиста вода та зручності – це те, що приваблювало миколаївців.

З розвитком поінформованості населення купальні стали робити кориснішими. Їх наповнювали цілющими водами, якщо така можливість була в області. Це перетворювало їх на свого роду здравниці.

“Гарячі купальні” стали якимось прототипом перших лазень. У них можна було саме митись. Адже підтримка особистих санітарних норм запобігає поширенню різноманітних хвороб.

Навіщо були потрібні купальні

Такі місця як купальні не були життєво необхідні місту. Вони не несли в собі санітарну місію, не мали такої значущості для життя міста, як той самий водопровід чи міська лазня. Їхня місія полягала в розвазі людей, надання терапевтичної дії. Купальні вважалися місцем масового скупчення людей, громадським місцем. У міру їх розвитку вони перестали бути лише місцем купання. А натомість стали чи не центром культурного та світського життя миколаївців.

Туди всі приходили, щоб похвалитися новими купальними костюмами, капелюшками, зібрати всі міські плітки. На початку свого життя Миколаїв був маленьким містом. У 21 столітті така чисельність буває в селах. І через це, практично всі один одного знали, а отже плітки були одним із найулюбленіших занять миколаївських світських левиць.

Міські купальні не мали б такого успіху, якби не миколаївські модистки. Майстерні швачки, які створювали спідню білизну, купальники, капелюшки. Всі ці миколаївчанки, яким вони були по кишені, просто змітали з полиць і потім красувалися одна перед одною.

Купальники та капелюшки можна було безпосередньо замовити у модистки. Тоді вони будуть пошиті точно за параметрами дівчини. Або ж готовий виріб можна було придбати в магазинах, які розташовувалися в будинку Вімута. Або в будь-якому іншому магазині, які розташовувалися у центрі міста.

Історія Миколаєва поглинула згадки про купальні. Вони не змогли набути великої значущості для городян, і про них забули. Адже довгий час Миколаїв був лише кораблебудівним містом, і вся увага влади була прикута лише до цього боку життя міста.