Сьогодні проблема утилізації сміття стоїть дуже гостро. У 21 столітті багато борців за екологію та стартапери намагаються розробити нові способи перероблення сміття з мінімальною шкодою для навколишнього середовища. За старих часів про це не думали. Та й сам процес збирання сміття відрізнявся. Ні тобі сміттєвих машин, які пищать і шумлять вранці, ні великих сміттєвих баків, ні роздільного сортування сміття, нічого цього за старих часів не було. Хоч і сміття тоді було іншим.

Що ми всі зазвичай викидаємо у відро для сміття? Пластик, скло, овочеві очистки, засоби гігієни та інше. За давніх часів багатьох сучасних благ люди не мали. Їхнє життя і побут були іншими, і відходи теж. Але все ж таки вони були. І якимось чином їх утилізували та збирали. Більше на mykolaiv.name.

Селяни проти сміття

За старих часів різниця в населенні між селами та містами була меншою, ніж за часів великого прогресу. З розвитком міст у них дедалі більше стікалися люди із сіл. Але до того села були так само густо населені. Але проблем зі сміттям там було менше. Такий парадокс.

Наприклад, під час правління Катерини II був наказ про чистоту та добробут міських вулиць. На села це, на жаль, не поширювалося. І там іноді було брудніше, ніж у містах. Бруд цей полягав не в горах сміття на вулицях, а у звичайному органічному бруді. Хоча промислового виробництва там не було. Відходи переважно були органічними. Хоча й ті селяни використали ще раз.

Наприклад, овочеві очищення використовували для годівлі тварин (свиней, курей, худоби).

Були й зовсім комічні випадки використання відходів. Селяни примудрилися робити алкоголь із картопляних та бурякових очищень. Самогон тоді так і називали – бурячанка. А ті відходи, які не можна було згодувати худобі, скидали в ями десь за селом. Або спалювали в печі.

До речі про печі. Ще один спосіб утилізації відходів. У той час, коли міста боролися з послідом коней та великої рогатої худоби, селяни придумали як їх використовувати з користю. І коров’ячих “паляниць” робили альтернативне паливо. Їх сушили, а потім топили ними печі. Це давало змогу очистити вулиці сіл та обігріти свої будинки.

Утилізація по-міському

Попри те, що міста кілька століть тому були значно меншими за сучасні, проблеми зі сміттям переслідували їх весь час. Так було й із Миколаєвом. Села Миколаївської області могли частково утилізувати сміття за допомогою худоби та опалення будинків. Але ось Миколаєву таке було не під силу. Ще з самого початку його заснування, у 1789 році, проблеми зі сміттям вже були.

І варто зазначити, що не лише з відходами харчових продуктів. Сучасна каналізація у Миколаєві з’явилася лише 1958 році. До цього були перші прототипи каналізації. Але на початку миколаївці виливали всі свої відходи просто на вулицю або в провулок. Не варто говорити про запах, який стояв у місті.

Теж було і з рештою сміття. Потрібен був час, поки в місті налагодилася утилізація відходів.

 Першими прототипами сміттєвозів, були прості візки та так звані “сміттєві загони”. До них входили люди, чия робота полягала у зборі сміття містом і вивезення їх у перші відведені при цьому місця.

Перші “сміттєві загони” почали курсувати на головних вулицях міста: Адміральська, Артилерійська, Херсонська, Садова. Також проводилося прибирання насамперед біля будівлі адміралтейства та інших адміністративних будівель того часу. До обов’язків прибиральників входило прибирання не тільки сміття, яке викидали городяни, а й прибирання за кіньми.

 Наприкінці 19 століття у Миколаєві курсував унікальний міський транспорт – кінна залізниця. Трамвайні вагони тягнули коні, які залишали за собою “сліди”. І щоб городян не бентежив неприємний запах, були загони прибиральників, які займалися очищенням вулиць. Вони “патрулювали” маршрути конки та прибирали за кіньми.

Перші прототипи комунальних служб у Миколаєві існували ще з перших років життя міста, але ось куди поділося це сміття?

Сміттєзвалище в центрі міста

Перші кілька десятиліть з моменту заснування Миколаєва життя міста текло хаотично. Вулиці без назви, суто військова структура управління, низька освіченість населення, і звалище практично у центрі міста. У 21 столітті миколаївці називають це місце верхнім БАМом. Тоді його називали Морським бульваром. Хоча моря в Миколаєві і близько немає.

 Саме там утворили міське звалище. Туди скидали відходи міської мануфактури, залишки продуктів з кораблів, побутове сміття. Описати запах, який тоді панував майже в центрі нового міста,  не вистачить слів у словнику. Адже всього за кілька кварталів було головне морське управління, перша жіноча гімназія, головна вулиця міста. Але, схоже, ці факти не бентежили містобудівників, коли вони обирали місце під звалище.

Саме міське звалище вперше “прославило” Миколаїв. Про неї згадали у 1823 році, у світлі бурхливої ​​”африканської чуми”. Її привезли з Єгипту до Одеси, і миколаївське звалище не було виною появи хвороби. Але все ж таки створила погану славу місту. Оскільки вона могла сприяти поширенню хвороби.

У 1824 році наказом Грейге було здійснено вивезення всього сміття з міста за його межі. Цей рік варто вважати роком заснування першого сміттєзвалища в Миколаєві.

 Розташовувалася вона недалеко від сучасного району Водопій, поряд із річкою. Туди й вивезли все сміття на підводах із кіньми. Раз у півтора року, приблизно, сміття засипали чорноземом, та знову звозили туди сміття. Так і відбувалася перша утилізація відходів. Шар сміття, шар чорнозему, шар сміття.

Для цієї роботи часто залучали моряків та матросів різного рангу. Зі смородом боролися всі. Адже справа була загальною.

На той час така утилізація була прийнятною. Адже продукти, що довго розкладалися, типу пластику або поліетилену, ще не існувало. Лише чиста органіка.

Попри стільки організований підхід до утилізації сміття, миколаївці все одно скидали його десь у межах міста. Наприклад, одним із найпопулярніших місць було під тодішньою версією Інгульського мостом. 

Просто скидали під сходами або біля самої основи. Інгульський міст був неподалік Базарної площі, і під нього могли скидати зіпсовані та непродані товари. Місто довго боролося зі смердючим запахом на вулицях, але миколаївці самі то й справ засмічували місто..

Чим було небезпечне сміття

Основна причина, через яку почалося облаштування міських звалищ – смердючий запах. Це перше, і довгий час єдине, що спонукало миколаївську владу перенести звалище з центру міста за його межі. Але за фактом запах не найстрашніше, що несли, і несуть, у собі відходи. Вся проблема криється в заразі, яка може розвиватися та поширюватися в купах сміття та відходах.

Світовій історії відомі факти, коли через забруднення починалися епідемії та пандемії. До хвороб, спричинених забрудненням були холера, тиф, дифтерія, малярія. Особливо небезпечною була спека. Найчастіше епідемії через забруднення виникають у спекотних країнах. Але навіть сезонна спека на півдні України могла викликати серйозні проблеми. Відходи починали швидше розкладатися, гнити. Уся отрута та смердючі рідини легше проникали у ґрунт і отруювали підземні води. Через воду один із найлегших способів поширення зарази.

Крім цього, сміттєзвалища дуже привабливе місце для щурів. Це просто ресторан високої кухні для них. І, як відомо, щури на своїх лапках переносять безліч зарази. Достатньо однієї подряпини, щоб людина заразилася. Тому робота з відходами завжди несе в собі використання спеціальних засобів захисту. А у 21 столітті так тим більше. Адже тепер сміттєзвалища сповнені небезпечних відходів, металів, батарейок, різної техніки.