Озеленення міст – це важлива складова не лише естетичної сторони зовнішнього вигляду вулиць та кварталів, а й турбота про добробут громадян. Всі ми ще зі шкільних уроків з біології знаємо необхідність зелених насаджень. За властивість перетворення вуглекислого газу на кисень, ліси прозвали легкими планети. І це справді так. Особливо зелені насадження важливі для промислових міст.
Крім безпосереднього процесу висаджування дерев та створення паркових та лісових зон, важливим етапом є зрошення та поливу насаджень. У наш час цей процес автоматизований: водовоз заправляється з міського водопроводу, і за допомогою автоматичної помпи здійснює полив молодих насаджень та міських клумб. Але не за всіх часів існування Миколаєва процес був саме таким. Більше на mykolaiv.name.
Поява перших парків
За старих часів парки та сквери з’являлися поблизу якихось установ: шкіл, гімназій, державних будівель. Так, першим миколаївським сквером стало насадження біля Першої української гімназії. Його закладення почалося ще 1869 році. До цього там уже була плац-парадна площа.
Тодішній губернатор Богдан Глазенап жив за кілька кварталів від гімназії. І любив гуляти там. Для свого комфорту та зручності миколаївців він розпорядився про закладення там скверу, який існує й досі.
У першому сквері зробили доріжки у вигляді Андріївського прапора, що зображало сквер з гори просто унікальним. Крім дерев міські садівники додали клумби з запашними квітами.
Ще один найстаріший сквер міста – Манганаріївський сквер біля Будівельного коледжу. Створили сквер зі своєрідною будовою (у формі зірки). Географічно сквер знаходиться на початку вулиці Садова. Спочатку там теж була лише площа, яку пізніше озеленили за допомогою дерев та клумб. Пізніше у центрі скверу з’явився спортивний майданчик.
Не всі сквери та парки міста потребували тривалого поливу. Наприклад парк Ліски. Там переважають хвойні насадження, оскільки ґрунт там піщаний. І висаджування таких невибагливих дерев було дуже ощадливим. Адже вони не потребували тривалого поливу молодих насаджень.
Перший водопровід та його альтернативи
Щойно Миколаїв почав розростатися та перетворюватися на місто з чисельним населенням, постало питання про його водопостачання. Перший водопровід почали будувати ще у 1820 році. Завершили будівництво через десять років, але його було створено не “на совість”. І перша спроба пустити ним воду закінчилася провалом. Труби прорвало і на цьому питання про міський водогін “закрили” на 50 років.
В 1874 році для забезпечення водних потреб населення було облаштовано сорок водозабірних басейнів. Саме із цих басейнів місцеве населення брало воду на потреби, у тому числі й на полив міських насаджень.
У місті існувало кілька природних джерел, з яких черпали воду. Одне з таких джерел знаходилося в Яхт клубі, поряд із літньою резиденцією Потьомкіна.
Звідти збиралися брати воду для міського водопроводу, але вона не підійшла за своїми властивостями. Але для поливу було саме те. Люди, які відповідають за зелені насадження у місті, були змушені відрами носити воду. Згодом для цього облаштували віз із великою бочкою – водовоз. Її наповнювали водою у джерелі та розвозили по місцях поливу.
Праця водовозів була важка. Велика бочка з водою, нескінченні відра, віз. Пізніше до воза почали додавати коней, це спростило працю.
У 20 столітті у різних частинах міста стали пробивати перші свердловини з водою. Це спростило полив парків та скверів, яких стало дедалі більше.
Ще до розробки джерел та першого водопроводу, миколаївці були змушені брати воду з Південного Бугу для прання, купання, поливу, для потреб тварин. Хоча річкова вода не для всього підходила. Для поливу вона шкодила. Адже вода в річці була з домішками водоростей та мулу, що замулювало ґрунт.
