ТОП колоритних сіл Миколаївської області

Прийнято вважати, що найцікавіші, колоритні та вражаючі пам’ятки та місця розміщуються у містах. У Миколаєві справді є багато цікавих місць: від музеїв та театрів – до історичних пам’яток. Але не містом єдиним. На Миколаївщині є кілька цікавих місць, які розміщені у сільській місцевості. Всі ці села варті уваги не менше, ніж Кораблебудівний музей у Миколаєві. Іноді колорит творять не люди, а природа. Природний колорит зберігається довше. І згодом лише посилюється. Більше на mykolaiv.name.

На узліссі лісу

Те, що казки люблять тільки діти – це не правда. Дорослі теж не проти поринути у казковий колорит. Для відчуття атмосфери казок братів Грімм ідеально підходить село Трикрати Вознесенського району. Для підтримки казкової атмосфери поряд із селом протікає річка Мертвод. 

А саме село знаходиться на узліссі знаменитого на всю область Трикратського лісу. І останній штрих на колоритному образі Трикрат – садиба Скаржинських. Все це примушує туристів повертатися сюди знову і знову.

Садиба Скаржинських є родовим маєтком козацького роду Скаржинських. Свого часу там проживав найвідоміший із членів роду Скаржинських – Віктор Скаржинський, відомий ботанік. Завдяки йому з’явився Трикратський ліс та “Лабіринт Трикратського лісу”.

Туристів ця місцевість приваблює як ідеальний варіант для зеленого туризму та усамітненого відпочинку. Через віддаленість від великих населених пунктів, кожен охочий може відпочити з наметами на самоті. Тільки природа складе їм компанію. Чим далі просуватися в ліс, тим більше здаватиметься, що його хащі згущуються. І ви пропадаєте у казковому світі.

 Сам ліс виник майже дві сотні років тому. Складається він із одних дубів. За останніми підрахунками, їх 350 штук.

Поряд із селом також протікає три невеликі річечки, які лише додають колоритності околицям.

Трикратський Лабіринт був створений руками людини, але він був зроблений настільки майстерно, що потрапляючи до нього, вам здається, що лабірінт був створений природою. А його гілки живі та зачаровані. Такі локації змушують кожному туриста повірити в казки та легенди місцевих, які готові ними пригощати кожного бажаючого. Так у лісі є дуб Любові. Є легенда, що кожен, хто бажає зустріти своє кохання має обійняти цей дуб, тричі обійти навколо дерева і подумки попросити щастя та любові. Повірити у чудодійну силу дерева складно. Але опинившись у Трикратському лісі, ви почнете вірити навіть у існування Лісовика.

І як “вишенька на торті” – Долина диявола. Каньйон з валунами, стрімчаками, урвищами, які похмуро і загадково виступають із земних порід немов ступні велетнів. З містикою це місце не пов’язане. Хоча хтось знає. В оточенні таких неймовірних природних красот, з легким нальотом казковості, можна повірити у будь-що.

Степ із присмаком вина

Село Чорноморка – це маленьке село в Очаківському районі Миколаївської області.

Заснування села оповите давніми легендами. Колись Чорноморка мала іншу назву – Байкушем. За однією з легенд, у цих краях жив багатий сановник з Туреччини. І звали його Бейкуш. За іншою легендою, природну красу села облюбували заможні люди. Через це його почали називати Заможний куточок. А турецькою це означає Бейкуш.

Здебільшого всі знають Чорноморку, як курортну зону Миколаївської області. Але основний колорит їй надають не відпочиваючі, а виноградні поля. Поруч із Чорноморкою є сімейна виноробня. Це крафтова виноробня, яка відома застосуванням ручної праці. Щось подібне можна зустріти лише на італійських чи французьких просторах. Для всіх бажаючих організовують екскурсії з дегустацією продукції.

На виноградних полях ростуть різні сорти вин. Включно з дуже рідкісними. Сама виноробня – це плід великого кохання її засновника та однодумців до виноробства. Винятковість вина з Чорноморки полягає не лише у міксуванні різних сортів винограду, але й у тому, що завдяки географічному розміщенню лозу постійно обдувають вітри. Так як плантація оточена з трьох сторін водою. Це надає території неймовірний колорит та незабутність. Особливо під час заходу сонця. Коли сонце плавно потопає в хвилях Чорного моря, а його промені на прощання пестять лозу, що потріскалася на вітрі, – вигляд, який забути не можна. Проходячи між рядами виноградних кущів може скластися враження, що ви ходите десь у Провансі, або на італійській сімейній виноробні. Але це лише Чорноморка Очаківського району та її неповторний колорит із присмаком вина.

Під звуки органу

Незважаючи на те, що Миколаївська область має вихід до моря і багато її сіл та міст мають морський колорит. Існують і селища з іншим характером. Село Степове у Вітовському районі має релігійний колорит. Його життя проходить під звуки католицького органу та дзвін колоколів.

У Степовому знаходиться один із найкрасивіших і найстародавніших католицьких костелів – Петропавлівський костел. Початок будівництва датується 1881 роком. Костел був збудований з цегли зроблених з черепашника. Його архітектор – Корф – обрав для свого нового творіння неоготичний стиль. Благословенний костел був у 1887 році.

 У житті храму були важкі часи. У середині 30-х дзвіниці знесли комуністи, під час Великої Вітчизняної війни їх зруйнували. Причина, через яку радянські війська так вчинили до храму, залишаються невідомими. 

В наш час храм припинив своє функціонування. Поступово його величні стіни руйнуються, дах провалюється та падає. Двері храму вже багато років зачинені для паломників та віруючих. Це було зроблено з метою убезпечити людей, і щоб зберегти розкіш католицького храму від мародерів. У його стінах, під обломками старої черепиці, все ще знаходяться дивовижні розписи, ліпнина. Скільки саме лишилося храму невідомо. Спеціально зносити його ніхто не буде. І мешканці села Степове ще багато років спостерігатимуть, як колись величний храм руйнується. Як його дзвіниці нахиляються, і округ може тільки пам’ятати їхній дзвін. Католицький колорит цього села зникає. Руїни заростають чагарником, а звук органу стихає навіть у пам’яті довгожителів.

Наодинці з природою

Мігія – це село у Первомайському районі Миколаївської області. Напевно одне з найвідоміших місць, для активного відпочинку “дикуном”, з наметами та біля багаття.

Усі спортсмени та фанати гребного слалому чудово знайомі з річковими порогами Мігії. Сюди приїжджають, щоб відчути приплив екстриму. Перевірити себе на міцність спускаючись крутими порогами. 

Для тих, хто не готовий сісти в байдарку і спустити в крутий вир річки, є варіант спокійніший. Взяти намет і влаштоватись на ночівлю біля бурхливої ​​річки, або на скелі. Провести кілька днів на свіжому повітрі. Ловити рибу, збирати гриби, трави. Увечері біля вогнища розповісти страшилки та байки, а потім заснути під покривалом зоряного неба.

Ще одне унікальне місце Мігії – Чорне озеро (Радонове). Це затоплений гранітний кар’єр. Знамените це озеро своїми неймовірно барвистими та ефективними видами. Фотографи уподобали цю місцевість, як локації з природним колоритом, що торкається душі.

Завдяки своїм природним красам, Мігія здається казковим краєм. У її бурхливих річках живуть чарівні істоти, на млині Скаржинського живе лісовик. А на скалах і скелях мешкають ельфи. У цих місцях, як ніде відчувається сила природи та її образність. У цьому й полягає незабутність мігійського краю. У його силі, унікальності та неповторності.

Забутий хутір

Далеко не всі місця проживання мешканців Миколаївської області мають назви та координати. Між селами Леніно та Карлівка (Новоодеського та Баштанського району, відповідно) є маленький хутір. Дата його появи невідома. Як і решта фактів, які ми можемо дізнатися про інші населені пункти. Місцеві негласно відносили цей хутір до села Леніно.

Незважаючи на юридичне не існування цього місця, воно було цілком реальним. У ньому мешкали прості селяни, які садили городи, розводили тварин. Жили своїм сільським життям.

Останні двадцять років хутір стрімко перетворюється на привид. Колись живі білі будиночки з блакитними віконними рамами вкрилися тріщинами і почали валитися. Кущі поросли навколо. Доріжка, що йде від будинку вздовж городу, колодязя, і до будинку сусідів, поросла високою травою і зникла. Прогнила собача будка похитнулася на бік і потопає в траві.

Тут немає релігійних будівель, немає плантацій, немає річок і озер, але тут є пам’ять. Пам’ять про мешканців, які жили без газу та світла. Якщо у вас є можливість заїдьте до цього хутора. Жителі сіл Леніно та Карлівка можуть підказати дорогу. І ви особисто опинитеся в локації під заголовками: “Двадцять років після людини”. Хутір нагадує людям, що природа сильніша за будь-яке людське творіння. І готова поглинути будь-які сліди перебування людей на планеті.

Колорит Миколаївської області дуже багатогранний. Від запаху морської солі у Чорноморці, до благоговійної тиші у Степовому. Від бурхливої ​​сили Мігії, до дзвінкого спокою хуторів. Знайдіть час побачити колорит свого краю, поки є така можливість. Життя швидкоплинне так само, як і води на порогах Мігії.

Get in Touch

.