Наш Миколаїв географічно розташований у степовій зоні. Він славиться своїми непростими кліматичними умовами. Тут і посушливе літо. І сильні вітри. Мізерна кількість природних лісів… Та попри це, місто і вся область мають багату історію лісового господарства, яка почалася ще в XIX столітті. Лісові угіддя тут завжди були штучними. Їх створювали для боротьби з ерозією, захисту ґрунтів і забезпечення деревиною. А більше про унікальні риси лісового господарства Миколаївщини читайте на сайті mykolaiv.name.
Початок лісовідновлення
У XIX столітті Миколаїв був оточений безкрайніми степами. Дерева тут були вкрай рідкісними гостями. Тож тоді ідея лісового господарства здавалася фантастичною. Але саме ця степова пустота стала поштовхом для початку озеленення регіону.
Вперше питання створення лісових насаджень обговорювали у 1842-му році. Тоді інженери Південного Бузького суднобудівного заводу зіштовхнулися з проблемою нестачі деревини для будівництва кораблів.
Засновником перших лісопосадок був місцевий землевласник Іван Скальський. У 1856-му році в районі сучасного Корабельного району він організував невелику лісову ферму. Успіх його експерименту став переломним моментом. Бо вже через 10 років тут з’явилися перші штучні ліси. Вони займали понад 50 гектарів.
Основою цих посадок стали дуби, сосни та шовковиця. Їх спеціально завозили зі степових регіонів Туреччини та Криму. Це дало можливість не лише забезпечити потреби місцевого кораблебудування, а й закласти основи для майбутнього масштабного розвитку лісового господарства.
Лісосмуги навколо Миколаєва
Для нашого степового краю вітрова ерозія завжди була великою проблемою. Наприкінці XIX століття почали створювати лісосмуги навколо міста. Це ініціював тодішній губернатор Микола Аркас. Основну увагу тоді приділяли захисту сільськогосподарських угідь від пилових бур і посилення природного дренажу ґрунтів.
Унікальною особливістю лісосмуг Миколаївщини стала їхня багатошаровість. Інженери проєктували насадження так, щоб вони складалися з трьох рівнів – дубів, сосен і акацій у верхньому ярусі; кущів терену і шипшини в середньому; трав’янистих рослин для зміцнення ґрунту – у нижньому.
В кінці першої чверті ХХІ століття залишки цих лісосмуг можна побачити в районі Варварівки та уздовж дороги на Очаків. Вони й до цього часу виконують захисну функцію, оберігаючи поля від вітру та сприяючи збереженню вологи.
Основа для захисту ґрунтів
У радянський період лісове господарство Миколаївщини отримало новий поштовх для розвитку. Створення захисних лісосмуг стало одним із наймасштабніших проєктів. Ці насадження призначалися для боротьби з ерозією ґрунтів. Бо вона загрожувала сільськогосподарським угіддям.
На початку 1970-х років по всій території Миколаївської області було закладено понад 200 гектарів захисних насаджень. Вибирали дерева, які швидко ростуть і не потребують великої кількості води. Акацію, берест, клен татарський тощо. Ці лісосмуги прокладали вздовж полів та водних артерій. Це дозволяло значно підвищити врожайність у найближчих господарствах.
Особливу увагу приділяли експериментальним посадкам поблизу Очакова. Тут були висаджені рідкісні породи дерев, які могли витримувати сильні солончаки. Досліди довели, що навіть у найскладніших умовах можна створити продуктивні зелені зони.
Легенда штучного лісівництва
Балабанівський ліс – це один із найбільших та найвідоміших штучних лісових масивів Миколаївської області. Його історія почалася у 1952-му році. Тоді рішенням міської ради було розпочато посадку лісу поблизу річки Південний Буг.
На перших етапах висаджували акацію, сосну кримську та білу тополю. Ці дерева вибрали через їхню витривалість до посухи. Унікальністю цього проєкту було створення особливого мікроклімату. Так, у центрі лісу проклали невеликі штучні канали для зрошення, а навколо – смуги кущів, які захищали дерева від сильного вітру.
У XXI столітті Балабанівський ліс є популярною зоною відпочинку для жителів та гостей Миколаєва. Його унікальність полягає в тому, що це не просто зелена зона, а місце, де вдалося створити ідеальні умови для збереження місцевої фауни. У лісі мешкають зайці, фазаноподібні птахи та навіть рідкісні види змій, які зазвичай не зустрічаються в міській зоні.
Варварівська діброва та її значення
Зеленою перлиною Миколаївщини по праву вважають Варварівську діброву. Адже вона приховує в собі як природну красу, так і багату історію. Це місце знаходиться східніше центральної частини Миколаєва і займає площу близько 250 гектарів.
Назва діброви походить від імені легендарного козака Варвари. Згідно з місцевими переказами, наприкінці XVIII століття в цьому регіоні він заснував невелике поселення. І маючи на меті захист свого хутора від вітрів і степових буревіїв, він висаджував дуби вздовж Південного Бугу. Таким чином козак створив своєрідний зелений бар’єр.
Варварівська діброва вражає різноманіттям своєї екосистеми. Основу лісу складають дуби, ясени та клени. Також тут є рідкісні види дерев, зокрема граб звичайний та липа дрібнолиста. Особливо цінними є так звані “дуби-велетні”. Діаметр їх стовбурів досягає 1,5 метра.
Діброва є домом для багатьох видів тварин та птахів. У 2021-му році місцеві біологи провели дослідження, яке виявило тут понад 150 видів птахів. Серед них є й рідкісні: канюк степовий, рибалочка блакитна та сіра чапля. У лісових хащах також мешкають зайці, їжаки та лисиці. Це робить діброву важливою частиною регіональної екосистеми.
Варварівська діброва є не лише унікальним природним об’єктом, а й символом екологічної стійкості Миколаївщини. Вона нагадує як важливо зберігати природні багатства, адаптуючись до складних умов степового клімату.
Завдяки зусиллям місцевих природоохоронців і громади діброва продовжує виконувати свою роль – бути зеленою перлиною нашого регіону. Вона забезпечує екологічний баланс та культурну спадщину для майбутніх поколінь.
Роль та перспективи лісів сучасної Миколаївщини
В кінці першої чверті ХХІ століття лісове господарство Миколаївщини зосереджено на збереженні наявних насаджень та створенні нових. Лісопаркові зони Миколаєва, як от Яхт-клуб і Намив, регулярно поповнюються молодими деревами.
У Миколаєві також діють програми, спрямовані на залучення громади до лісових ініціатив. Місцеві школи організовують акції з висадки дерев, а в університетах читають лекції про значення лісів у боротьбі зі змінами клімату.
Та попри складні кліматичні умови, лісове господарство нашої області має великий потенціал. Створення нових лісосмуг, адаптованих до умов південного степу, допоможе боротися з посухами та захищати сільськогосподарські угіддя. Також в перспективі є й розвиток екологічного туризму як додаткового джерела економічного зростання регіону.
Миколаївське лісове господарство – це приклад того, як можна ефективно використовувати природні ресурси. І навіть у найскладніших умовах. Історія його розвитку демонструє те, що навіть у посушливому степу можна створити оази життя. Можна створити те, що приносять користь і людям, і природі.