Миколаївщина – регіон, де протікає чимало річок. Крім того, область має вихід до Чорного моря. Тож здавна тут ловили і заготовляли рибу. В окремі часи рибна промисловість приносила до бюджету Миколаївщини солідний прибуток. Більше на mykolaiv.name.
Водні ресурси Миколаївщини
Окремо слід сказати про водні ресурси Миколаївщини. Зазвичай жителі області називають кілька великих річок. Це Інгул, Південний Буг, Громоклія. Але територія регіону буквально пронизана невеликими річками, які набирають повну силу лише під час паводка.
Усього в області протікає 120 річок. А загальна довжина водних магістралей становить понад три тисячі кілометрів. Найбільша серед них – Південний Буг. Якщо обрахувати площу, яку на Миколаївщині займають водні об’єкти, то вона становить 1,6 відсотка від усієї площі регіону. У радянські часи до природних річок додались ще й штучні – меліоративні канали. Причому вони були судноплавні і рибу до них запускали.
Перші переробники риби
Можна сказати, що ловити і переробляти рибу на Миколаївщині розпочали з давніх-давен. Археологи вважають, що рибний видобуток в регіоні розпочався ще з часів палеоліту. Для тодішніх людей, які селились на берегах річок, це була одна з можливостей вижити.
Але фактично в промислових обсягах ловити рибу на Миколаївщині почали в античну добу. Експортером риби стала давньогрецька колонія Ольвія. Звідти рибу експортували до Греції. До речі, експорт з нашого регіону до Європи тривав й у Середньовіччя.
Займались виловом і переробкою риби й запорізькі козаки. На Миколаївщині козаки також поселились на берегах річок. Саме рибне господарство стало одним з головних, чим вони займались в мирний час. В добу так званої Нової Січі одним з центрів розташування запорожців стало урочище Гард. Розташований на порогах Південного Бугу, Гард був найкращою фортецею. Крім цього, тут було багато риби, якої було достатньо, щоб безперебійно забезпечувати козаків їжею.
До речі, як писав краєзнавець Олексій Кравченко, за часів кошового отамана Олексія Білецького у 18 столітті козаки займались ще й встановленням порядку серед рибалок. Крім того, почав діяти перший невеликий завод, який переробляв виловлену рибу. Його також збудували козаки.
Виловлену рибу в’ялили, солили і продавали на найближчих базарах. У документах тих часів, зібраних краєзнавцям, говорилось, що Південний Буг настільки багатий на рибу, що вистачало на всі потреби: забезпечити себе та ще й поторгувати.
Тоді в Миколаївських річках рибалки ловили скумбрію, осетра, не говорячи вже про ляща, коропа та щуку.
Зруйнування Запорізької Січі призвело до занепаду козацьких хуторів і застав. Через це на Миколаївщині занепала й рибна галузь.
Рибна промисловість у 18-19 столітті
Відродженню рибної промисловості в регіоні сприяла велика кількість риби в річках Миколаївщини. В 1792 році в регіоні було здійснено перепис земель і населення. Окремою графою було володіння неводами. Таким чином влада знала скільки рибалок мешкає на території Миколаївщини.
За результатами такого перепису з’ясували, що неводами в промислових масштабах володіють 30 осіб. Вони заснували хутори, на кожному з яких мешкало до 300 осіб.
Як дослідив краєзнавець Олексій Кравченко, лише в Очаківському районі було 8 неводів. Вилов риби був неконтрольованим. Тож й рибні запаси почали поступово зменшуватись. Тоді постала необхідність в створенні структури, яка б контролювала вилов риби.
Поява рибоохорони
Перші спроби охороняти рибні запаси відносяться навіть до часів Київської Русі. Тоді, почали турбуватися про рибу навіть під час нересту. За козацьких часів ловити рибу дозволялось лише з дозволу кошового отамана. Також козацька старшина могла заборонити ловити рибу на окремо взятих річках і водоймах.
Обмеження на вилов риби на державному рівні почали діяти, коли території північного Причорномор’я увійшли до складу Російської імперії. Тоді на ці землі розповсюдився “Статут про рибну ловлю”.
На законодавчому рівні регулювання й охорона рибних запасів, в тому числі й Миколаївщини, почалося з 1835 року. Хоча відповідну структуру так і не створили.
Наприкінці 19-го століття обов’язки рибоохорони поклали на прикордонників. Окремий корпус підпорядковувався Міністерству фінансів. На Миколаївщині рибу охороняли прикордонники 25-ї Чорноморської і 23-ї Одеської бригад.
Лише в 1918 році було створено Головне управління з рибальства та рибної промисловості.
Вилов риби у радянські часи
Радянська влада поставилась до рибної галузі дуже серйозно. Водні ресурси, як і землю було націоналізовано. Не слід забувати, що після Жовтневого перевороту і війни в країні виникла продовольча криза. Тож всі продовольчі ресурси жорстко контролювались владою. При Народному комісаріаті було створено Головне управління з рибальства і рибної промисловості. В Україні діяло відділення “Головриби” – “Укрголовриба”.
Особливу увагу чиновники приділяли Азово-Чорноморському басейну. У 1920 році на території України набув чинності Декрет “Про організацію рибальства і рибної промисловості”. Наступні кроки влади показують, наскільки рибна промисловість була важливою. З війська до цивільного життя були повернені чоловіки, які раніше займались рибальством. Їх відразу ж повернули за колишнім місцем роботи. Усіх професійних рибалок було звільнено від військового призову.
Але все спорядження, необхідне для промислового вилову риби та її переробки, були націоналізовані радянською державою.
Відбулись і зміни в рибальському законодавстві. Вилов риби в промислових обсягах без спеціального дозволу вважався кримінальним злочином. Цими ж законодавчими актами була введена посада “інспектор-ревізор”.
А з 1935 року була створена повноцінна рибоохоронна інспекція. До речі, всі інспектори входили до складу Рибколгоспів, які й здійснювали вилов риби.
Друга світова війна на щастя на рибних запасах Миколаївщини не позначилась. Хоча німецькі окупанти не забороняли вилов риби. Так багато миколаївських родин змогли вижити.
Але вже після звільнення в 1944 році міста й області, радянська влада повернула всі обмеження в рибній галузі. Інспектори могли затримати кожного, хто займався риболовлею. На те, що для багатьох риба були чи не єдиною їжею, рибінспектори не зважали. Порушників могли жорстоко покарати. В Миколаївському архіві зберігся протокол, який зафіксував не лише порушення правил вилову риби, а й спосіб покарання порушника. Інспектори не могли доставити чоловіка до райвідділу і просто розстріляли його.
В 50-70-х роках минулого століття держава ще не переймалась відновленням рибних запасів. Південний Буг, а також прибережні води Чорного моря були багаті на рибу. Причому розміри деяких особин вражали. На Миколаївщині можна було спіймати сома довжиною чотири метри і вагою до 100 кілограмів.
Створювались не лише рибколгоспи, а й переробні підприємства. Тривалий час в Очакові працював рибоконсервний завод. Його продукція була відома за межами області й України. Миколаївці старшого покоління ще пам’ятають очаківську кільку в томаті. А до столичних міст з Миколаївщини доправляли консервовані мідії.
Ситуація в галузі наприкінці 20-початку 21-го століття
У 90-х роках минулого століття промислова криза й інфляція відбились і на рибній галузі.
Збанкрутував і закрився Очаківський рибоконсервний завод. Реформувались і зникали рибколгоспи.
Крім того, від двохсотрічного постійного вилову риби її запаси в Миколаївських річках суттєво зменшились. До цього призвело й будівництво Ташлицької ГАЕС.
Екологічний стан річок також залишав бажати кращого. В Радянському Союзі не дуже переймались очисними спорудами. Тож свої відходи підприємства скидали в річки.
Миколаївці часто ставали свідками, коли вода в річках в межах міста ставала зеленою. А через велику кількість вуглекислого газу в воді гинула риба.
У 2020 році в Інгул і Південний Буг були випущені мальки риб. Але для повного відновлення рибних запасів Миколаївщини і рибної промисловості, потрібно зробити ще багато.