Миколаївщину часто асоціюють зі степами та браком лісів. Та разом з цим вона має унікальну історію використання деревини. З прадавніх часів деревина тут була не лише будівельним матеріалом, а й джерелом енергії, ремесел і навіть культурних традицій. А більше про це читайте на сайті mykolaiv.name.
Деревина в житті давніх племен
Згідно з археологічними розкопками, кілька тисяч років тому племена в долині річки Інгул активно використовували деревину. А біля села Тернівка на Баштанщині було знайдено залишки дерев’яних конструкцій. Вірогідно, що вони слугували частиною житлових споруд або загонів для худоби.
Основним матеріалом тоді була деревина верби та дуба. Вони росли вздовж річок і у знижених місцевостях. Вербу найчастіше використовували для створення примітивних плетених парканів і дахів. Дуб, завдяки своїй міцності, був матеріалом для опор і каркасів.
Варто зазначити, що деревину в той час цінували настільки, що її використовували навіть у ритуальних обрядах. Під час розкопок також було знайдено статуетки з дерева, які символізували духів природи. Вони були ретельно прикрашені різьбленням. Це символізувало зв’язок із природними силами та предками.
Деревина в козацьку епоху
З появою козацтва деревина отримала стратегічне значення. Річка Південний Буг та її притоки стали місцем активної лісозаготівлі. За словами місцевих краєзнавців, у районі сучасного Вознесенська ще в XVII столітті існували козацькі лісові застави.
Тут рубали дуби, які згодом використовували для будівництва човнів. Їх використовували для річкових походів і захисту від ворогів. Дуб, оброблений вручну, забезпечував човнам високу міцність і стійкість до тривалого перебування у воді.
У селі Очаків місцеві майстри будували такі легкі дерев’яні човни, які могли проходити навіть мілководні ділянки Дніпро-Бузького лиману. Секрет їхньої міцності полягав у використанні сосни. Вона була дуже легкою і водночас витривалою.
Також деревину активно використовували для будівництва фортифікацій. Козацькі укріплення будувалися із соснових і дубових колод. Їх транспортували з лісів поблизу річок. Це забезпечувало легкість доставлення. Так було зокрема в районі сучасного села Баловне.
Народна медицина
Цікавим є той факт, що на Миколаївщині деревина використовувалася не лише в побуті, а й у народній медицині. Березова кора була основою для приготування цілющих настоянок, які допомагали при застуді та шкірних захворюваннях. Так, у селі Радсад й досі є збережені рецепти мазей на основі смоли сосни, які в давнину використовували для лікування ран.
Особливу популярність мало і липове дерево. Це завдяки своїм антисептичним властивостям. З липи виготовляли дерев’яний посуд, вважаючи, що він захищає від інфекцій. У селах Березанського району старожили розповідають, що липові ложки завжди використовували для годування немовлят. Це зміцнювало їх здоров’я.
Деревина як основа індустрії
Із заснуванням Миколаєва в 1789-му році потреба в деревині значно зросла. Розвиток суднобудівної галузі вимагав якісних матеріалів. Тож дубові ліси поблизу Південного Бугу стали основним джерелом сировини. Деревину використовували для будівництва кораблів. Зокрема каркасів і обшивки.
Ключове значення для будівництва суден мала деревина у річкових селах Миколаївщини. Особливо активно її використовували в XIX столітті. З неї виготовляли баржі. Вони перевозили зерно та інші товари до портів Чорного моря.
На верфі у Варварівці працювали такі талановиті майстри, які знали всі тонкощі обробки дуба. Для корпусу баржі використовували дубові дошки. А попередньо їх витримували в спеціальних умовах. Це давало їм для додаткової міцності. Ці судна могли витримувати вагу до 20 тонн і служили десятиліттями.
У цей період особливе значення отримала торгівля деревиною. Відтак селі Гур’ївка з’явилися перші великі склади деревини. Її транспортували з північних регіонів. У місцевих майстернях виготовляли не лише кораблі, а й меблі, бочки та сани.
Одним із цікавих фактів є те, що в 1820-х роках у Вознесенську працювала майстерня з виготовлення музичних інструментів. Для цього використовували деревину акації, яка надавала скрипкам особливого звучання.
Деревина в архітектурі та побуті
У радянські часи деревина відігравала вже іншу роль. Через розвиток промислових матеріалів, застосування деревини в будівництві зменшилося. Та натомість зросло значення деревини в побуті. У селах Миколаївщини з’явилися численні майстерні, де виготовляли меблі, вікна, двері та навіть дитячі іграшки.
Особливої уваги заслуговує використання деревини у відновленні Миколаєва після Другої світової війни. Через брак цегли та бетону дерев’яні конструкції були основою багатьох тимчасових споруд. У селі Радсад старожили згадують, як у 1946-му році з деревини тут будували школи та лікарні. Тоді її привозили із сусідньої Херсонської області.
У 1970-х роках у Баштанському районі було створено великий деревообробний комбінат. Він займався виготовленням фанери та дерев’яних панелей. Ця продукція йшла як на місцеві потреби, так і експортувалася в інші регіони СРСР.
Деревина в культових спорудах
Особливу історію на Миколаївщині мають дерев’яні культові споруди. Зважаючи на те, що каміння в нашому регіоні було обмаль, основним матеріалом для будівництва храмів у XVIII столітті стала деревина.
Один із найвідоміших прикладів – це дерев’яний храм у селі Благодатне, Він зберігався до початку XX століття. Згідно з переказами, цей храм зводили силами місцевої громади. Соснові та дубові колоди рубали в лісосмугах неподалік річки Гнилий Єланець і транспортували вручну. Храм вражав своєю простотою та водночас міцністю. Дубова основа витримувала навіть буревії, а покритий тесом дах був настільки добре оброблений, що не протікав понад 100 років.
Окрім храмів, деревина також використовувалася для створення хрестів. Їх встановлювали в селах і на роздоріжжях. У селі Новопетрівка на Снігурівщині до кінця першої чверті ХХІ століття зберігся дерев’яний хрест, виготовлений у XIX столітті. Селяни вважають його оберегом громади.
Від бондарства до мистецтва
Деревина на Миколаївщині відігравала важливу роль у розвитку ремесел. Одним із найпоширеніших занять було бондарство. Майстри виготовляли бочки для зберігання зерна, меду, вина та навіть води. У селі Арбузинка на Сокологірщині існувала ціла династія бондарів. Вони передавали свої знання з покоління в покоління.
Особливістю місцевого бондарства було використання акації. Бо вона надавала виробам природний аромат і захищала вміст від псування. Бондарі використовували спеціальні інструменти, які виготовляли самостійно, зокрема скоблі та долота. Кожен бондар мав власний “підпис”. То був унікальний візерунок, вирізьблювався на обручах бочки.
Своє місце серед ремесел також мало й різьблення по дереву. У Баштанському районі, а особливо в селах Новий Буг та Березнегувате, місцеві майстри створювали не лише утилітарні предмети, а й справжні витвори мистецтва.
Особливий попит мали дерев’яні скрині. Їх прикрашалися складними візерунками. Унікальною рисою було поєднання геометричних мотивів із рослинними орнаментами.